Моя сім'я - моя фортеця

Моя мама Марія Богданівна родом з Львівської області. Вона лікар-хірург, лікар за покликанням, і я думаю, знайдеться на світі чимало вдячних людей, кому вона врятувала життя і повернула здоров'я.

Тато Володимир Савич - фізик за освітою, народився на Сумщині. В часи, коли вже ніби всі дисиденти "сиділи", мій тато, працюючи над проектом кольорових моніторів нового покоління на заводі "Кінескоп" у Львові, долучився до справи свідомих українців і.... У 1976 році його посадили за розповсюдження антирадянської літератури. І мама довгий час виховувала нас із сестрою сама. Зараз тато працює головним редактором газети Спілки політв'язнів "Нескорені".

Моя старша сестра Наталя працює лікарем-ендокринологом і живе з сім'єю у Тячеві Закарпатської області.

Не знаю, як дякувати Богу за те, що ще живі мої дід Богдан і баба Текля (це мамині батьки), яким виповнилось вже по 93 роки. Вони як своєрідне коріння нашої родини. І я до тепер при кожній можливості стараюся завітати до них у мальовниче село Богутин на Львівщині.

У 1996 році я переїхала жити до Києва. І тут зустріла свою половинку, з якою ми заснували нову українську сім'ю.
Мій чоловік Сергій киянин, має економічну освіту і працює у видавничому бізнесі.

Наша шестирічна донечка Ліда - дуже весела, життєрадісна і активна дитина. Поєднавши в собі мамину активність і татову наполегливість, я думаю вона багато чого досягне в житті. Зараз вона намагається у всьому копіювати маму: вона любить співати, танцювати (ми навіть записали її до хореографічної школи), виступає зі мною на концертах. Поруч з цим у неї чудові математичні здібності, вона дуже рано почала рахувати, і це було ціле захоплення: кількість днів тижня, місяці, пелюстки на квіточках, бусинки в коралях, клавіші на ф-но, гудзики на сорочках - рахувалось все... Зараз у неї нове захоплення - малювання. А в 2007 році "ми" пішли у школу, і тепер наша сім'я намагається зрозуміти всі новації 12-річної системи освіти.

2007 рік виявився багатим не лише першим дзвоником для нашої Лідусі. У серпні ми зробили їй подарунок - на світ з'явилась наша друга донечка Зоряна. Спочатку Зоряночка була дуже спокійним малюком (що дуже тішило батьків), але від пів-року спрага пізнання світу стала домінуючою, і з криками "А-а!", "У-у!" та висунутим вперед вказівним пальцем наша меньша доця намагається зрозуміти призначення всіх предметів, що її оточують.

А ще... дідусь із бабусею називають їх щебетушками і веселушками.