реалізувати себе як співаки. Усі вони дуже талановиті й заслуговують на те, щоб знайти себе та дарувати слухачам свої вміння. Цю назву обрала Оксана Потимко, голова обласного УТОСу й організатор проекту. Концерти на підтримку незрячих артистів відбулися вже у Польщі, Придністров'ї, Молдові, Білорусі, Угорщині. До слова, угорський глядач дуже відрізняється від українського, він малоемоційний, холодний, без традицій дарувати квіти і гостинно приймати.

– Лесю, яким є життя співачки поза сценою, які труднощі доводиться долати?

– Саме від подолання труднощів я і маю найбільше задоволення. Я фанат своєї справи, відчуваю і знаю — те, що роблю, не випадкове, воно має зміст і потрібне людям, я несу відповідальність за кожен свій написаний твір. Колись мій викладач композитор Мирослав Скорик сказав: "Нікого не цікавить процес, усім потрібен результат". А процес буває непростим. Але я борець, часом іду напролом, часом потерплю, вичекаю момент, а потім дію, часом схитрую, виберу дипломатичну лінію, і рано чи пізно все виходить так, як хочу, як має бути. Я маю свою нішу в українській культурі, не боюся конкуренції, недоброзичливих людей. Та гнітить мене те, що за все треба платити, а чесним шляхом таких великих грошей, які потрібні на потужну розкрутку, заробити неможливо, тому і вибиваються на сцену та в ефіри подружки олігархів і діти депутатів.

"МІЙ ЧОЛОВІК — ЦЕ МІЙ ТИЛ"

– Сімейні обов'язки у кар'єрі — допомога чи перешкода?

– Щоб не було труднощів і невдач в особистому житті, треба вміти притягнути свою людину. Це непросто, але можливо. Я ніколи не малювала принца, а думала про реальну земну людину, яка б мене любила і розуміла, що моя місія в цьому житті трохи вища, ніж варити борщ і вести хатнє господарство. До Сергія в мене були хлопці, але тільки зустрівши його, я зрозуміла, що це моя половина. Наше спілкування розпочалося дуже романтично, і так триває донині.
– Я вийшла заміж у 29 років і думаю, що всі мої старання, душевні осягнення, часом страждання допомогли мені притягнути саме ту людину, з якою мені комфортно жити і з якою я щаслива. Ми одне в одного багато чого вчилися й навзаєм проявляли толерантність і розуміння. Тепер уже виробилася певна культура стосунків, ми майже не сваримось, бо просто шкодуємо на це свої емоції, а перед тим, як щось різке чи грубе сказати, кожен аналізує, продумує ситуацію і висловлює думку коректно, але переконливо, доводячи свою точку зору. Мій чоловік — це мій тил, справжній і надійний. .

– Часто каменем спотикання у стосунках між чоловіком і жінкою стають гроші...

– Ми обоє поповнюємо сімейний бюджет, гроші в нас спільні. Ми не скупі, але й не марнотратні. Мій чоловік, як, напевно, багато хто, не купить собі нову річ, доки зовсім не зносить попередню, йому просто ліньки ходити і вибирати. У мене зовсім інший принцип: бачу якусь річ, яка зараз не потрібна, але згодиться потім, беру і купую. Я не вимагаю від чоловіка якихось подарунків, а просто ставлю його перед фактом, що я собі щось придбала і що це може бути подарунком від нього. Я не капризна, не вимагаю до себе особливої уваги, але, буває, ображаюся на нього. Одного разу зустріла знайому, і ми зайшли в кафе. Я їй розказую, що мій Сергій може бути таким неуважним, за півдня він жодного разу не подзвонив, не поцікавився, де я, що зі мною, а вона мені відповідає : "Як тобі добре, бо мій чоловік дзвонить мені кожні п'ять хвилин, контролює кожен крок і постійно ревнує". Я заспокоїлась і зрозуміла, що краще вже мати трохи менше уваги, ніж не знати, де від неї подітися.

– Ви ніколи не сваритеся? Поділіться секретом, а також тим, як вам вдалося захопити та втримати увагу чоловіка, на сім років молодшого...

– Бувало так, що я "вибухала". Він в такі моменти мовчав або дуже спокійно щось пояснював. Мені ставало соромно за свою поведінку, і таких "вибухів" ставало все менше і менше. Бувало, Сергій бурхливо проявляв незадоволення, тоді я проявляла мудрість, так ми "відшліфувались" обоє. А часом Сергій буває досить жорстким. Одного разу мене не взяли в новорічний концерт, і я всю святкову ніч проплакала. Він не заспокоїв мене, навпаки, сказав, що я зіпсувала йому Новий рік, повернувся і пішов спати. Зранку я дуже спокійно, без емоцій пояснила йому, чому плакала і який він "сухар". Сергій попросив пробачення. Рік був щасливим, хоча зустріла я його зі сльозами.
– Про різницю у віці ми ніколи не думаємо і не відчуваємо її. Я стежу за фігурою, бо поки жінка струнка, вона виглядає молодо. Буває, жартуємо з цього приводу, коли про щось засперечаємося, то кажу: "Ану слухай старшу!" А Сергій відповідає: "Ти старша, а я вищий!" Або щось смішне скажу, а чоловік: "Щоб ти, Горова, сто років жила!" А я йому: "А ти 93!" Це з тої серії, щоб померти в один день. Ми дуже часто все обертаємо на жарт, тому в нас не літає по хаті посуд, не чути крику ані гримання дверей. А ще маємо дві заготовані відповіді на слова, які часто чуємо від людей. Коли Сергія хтось питає: "А чому ви не сказали, що ваша жінка Леся Горова?" — він відповідає: "Вибачте, забув почепити на груди табличку". А мені часто кажуть: "Лесю, у вас такий красивий чоловік!" Я відповідаю словами своєї бабусі: "То не головне файний, а щоб добрий".

– То бабуся — ваша порадниця?

– Моїй бабусі Теклі вже 96 років. Щоліта зі своїми донечками їдемо до неї в село Богутин Золочівського району, щоб почути її життєву мудрість, відчути неймовірну енергетику. Моя бабця має чотири класи польської школи, але дуже мудра. Якби вона здобула вищу освіту, то, думаю, була б однією з найвпливовіших людей світу.
— У своєму поважному віці вона дуже цілеспрямована, має світлий розум, велику духовну силу, багато молиться і водночас дуже практична. Ніколи ні на що не скаржиться. Бабця має чудовий голос, співала в церковному хорі. Пригадую, коли вступила у консерваторію, то бабуся Текля жартома відповіла, що співати — то невелика наука, а от пиріжки пекти дуже вигідно, бо сама не будеш голодною й інших нагодуєш.

– Чи вистачає у вас часу на виховання донечок — Ліди та Зоряни? Наскільки вдається поєднувати роботу із сімейним життям?

– Я вже навчилась тримати баланс, народження дітей дуже мене зорганізувало, життєвий графік насичений, але то велике щастя всюди встигати і бути потрібною. Скажу щиро, маючи двох дітей, без допомоги батьків і чоловіка всіх своїх творчих планів не здійснила б. Няню принципово не хотіла, бо не довіряю чужим людям. А рідні постійно допомагають. Діти знають, що мама багато працює, їздить на гастролі, в неї така робота. Якщо можливо, старшу Ліду беру зі собою. Але багато часу також проводимо разом, в колі сім'ї. Найтяжче, коли діти хворіють. Перед поїздкою в Угорщину моя менша доня, Зоряна, зламала ногу. Три тижні була у гіпсі, потім заново вчилася ходити. Зараз вона у бабусі Марії (моєї мами) у Львові. Мама дуже багато вкладає в онуків, привчає їх до режиму, особливо в харчуванні. А ще водить у театри. Потім вдома вони самі ставлять вистави, які побачили, читають, грають в різні ігри.

"НАЙВАЖЛИВІШЕ — ВІДЧУВАТИ ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ТОГО, ЩО РОБИШ"

– Чим є для вас успіх? Чи почуваєтеся зреалізованою в житті?

– Дорога до успіху в кожного своя. На когось слава і багатство падають зненацька, а хтось послідовно і вперто іде до своєї мети. У моєму випадку було друге. Хоча бути успішною для мене не означає бути багатою, знаменитою, впливовою. Бути успішною — це відчувати задоволення від того, що робиш, усвідомлювати, що ти на своєму місці, почуватися комфортно зі своєю сім'єю, друзями. Якось на одному з моїх концертів до мене підійшла дівчина й зізналась, що хотіла піти з життя через нещасливе кохання, але випадково почула мою пісню по радіо й зрозуміла, що варто жити далі. Це і є мій успіх.

– Чи не шкодує сьогодні Леся Горова, що в житті вона не кулінар, а співачка?

– Вважаю, що кожна українська жінка повинна поєднувати в собі багато талантів, і якщо якогось не має, то мусить розвинути, щоб повноцінно жити. Я дуже рада, що займаюся улюбленою роботою, що вмію ловити і записувати на папір ті ідеї, ноти, слова, які посилаються зверху. Вмію їх належно оформити і передати людям. Я добре знаю, що вони потрібні, мають вагу і розумію свою місію вжитті.
— Все роблю для того, щоб далі робити те, що в мене найкраще виходить. Але, крім того, вмію багато іншого. І пекти пиріжки в тому числі. (Усміхається).Також люблю в'язати, вишивати бісером, стрічками. Відчуваю втіху від усього, що пов'язане з красою і творчістю, але маю і комерційну жилку, інакше не купила б квартири, машини, не зробила б ремонт, не видала б своїх книжок і дисків. Часом знаходжу меценатів, спонсорів, щоб реалізувати свої проекти. Я живу зі своєї музики, зі своїх концертів. Тобто гармонійно займаюся своєю справою в житті. Скажу більше, я впевнена, що кожна людина, яка знайшла себе в цьому житті і робить все для здійснення своєї мрії, врешт-решт буде мати віддачу — і моральну, і матеріальну — та зможе притягнути свою половинку.

ЛЮБОВ БОГУШ. Леся Горова: «Треба вміти притягувати удачу»
// Порадник - 2010. - №10(44) листопад . - С. 38-39.