– Оглянувши ваш сайт та вашу біографію, яка там розміщена, одразу стає цікаво: у яких колах вас можна помітити найчастіше?

– Мені подобається бувати у колах, де збирається українська інтелігенція, прогресивні, свідомі, творчі люди, не байдужі до всього, що відбувається навколо. З цікавістю відвідую театральні прем'єри, презентації книг, аудіо-альбомів, на концерти ходжу рідше, бо музику завжди можна послухати в YouTube, або на СD в машині. І таку ж аудиторію люблю бачити на своїх концертах, хоча виступаю перед різними людьми, люблю пробуджувати в людях різні емоції і втримувати увагу.

– Станом на сьогодні, над чим працюєте?

– Я по життю трудоголік, без роботи не сиджу. Поєдную концертну діяльність із творчою роботою, часто виступаю по музичних школах і школах мистецтв в Україні і за кордоном, де є українські громади. Презентую дві свої пісенні збірки для дітей. Ці книги я просто зробила в своє задоволення, а вийшло, що вони дуже швидко увійшли в репертуар багатьох дитячих хорів, ансамблів, і що цього сучасного дитячого репертуару катастрофічно бракує, бо діти співають старі совєтські пісні з переписаними словами. Мене навіть підтримала держава: було видано 5 тисяч примірників моїх збірок, які безкоштовно потрапили у бібліотеки по Україні та за кордоном. За три останні роки я об'їздила більше сотні міст і з задоволенням слухаю, як співають мої пісні діти, а я їм показую свої нові твори. Працюю над третьою книжкою, а також записую на папір все путнє, що приходить в голову.

– Ваші досягнення, якщо логічно поміркувати, заслуговують визнання, однак, якщо подивитися правді у вічі – про вас відомо лише тим, хто хоче про вас щось знати. Україна не цінує талантів?

– Я не люблю гучної слави, бо тоді людина втрачає свободу і право на особисте життя – ти у всіх на виду і у всіх на язиках.
Я би могла досягнути великої популярності, якби дуже захотіла, але ж працюю не на шоу-бізнес, а на культуру. Точно знаю, що моя творчість невипадкова і є втіленням моєї місії на Землі, а ті люди, яким вона потрібна, обов'язково її почують. А з приводу того, чи цінує Україна таланти можу сказати, що та зміна цінностей, яка відбулась в нашому суспільстві привела до того, що майже всі таланти вже звідси поїхали. А ті, що залишилися, вже не ображаються на те, що їх недооцінюють, а просто живуть, працюють і накопичують позитив.

– Що надихає вас на написання текстів? Якщо можна, розкажіть про кілька цікавих випадків написання кількох ваших творів.

– Надихає все: і любов, і ненависть, і навіть байдужість, все пережите по-справжньому, а не награне. Пісні виникають миттєво, коли не сподіваюсь, проходять через мене, через мої емоції і мені треба просто записати їх на папір. Якщо не запишу, через хвилину все забуду. Кожну свою пісню я сприймаю не просто як музику і слова, а як енергетичний згусток, дуже важливу інформацію, як зараз кажуть "message". А потім, з часом, розумію, навіщо це все мені послалось. Буває, пісні передбачають якісь близькі чи далекі події. Наприклад "Я патріот", яку я співала на Майдані в час революції, написала за півроку до цих подій, а коли вони настали, мала вже готову пісню, що дуже відповідала настрою людей, підіймала дух, була на часі. Іншу пісню "Програли Україну" я написала також у 2004 році у розпал помаранчевих подій, коли уявила собі, що було б з Україною, якщо б президентом став Янукович. Один із помаранчевих політиків, прочитавши текст цієї пісні, сказав тоді: "Леся, спали це, такого ніколи не буде, нас чекає прекрасне життя". Я її не спалила, просто сховала в шухляду, а недавно записала на студії і ще раз переконалась у правдивості космічного месиджу шестирічної давності і стосовно Януковича, і стосовно наших псевдо-патріотів.
Пісню "Танок" з мого ліричного альбому "Близько" я написала в дуже сонячний день, в день, коли я попрала штори, і не було чим закрити вікна, сонце засліплювало очі до сліз. В результаті пісня в прямому значенні розганяє хмари. Про це вже знають режисери, і завжди просять мене внести в репертуар пісню "Танок". Це запорука сонячної погоди, особливо, якщо концерт на вулиці. Декілька раз я починала співати цю пісню під дощем, а закінчувала вже над майже безхмарним небом.
Цікава історія пісні "Я вертаюся додому", написаної ще в 1991 році, коли в час путчу я верталася додому з Англії. Квиток був просто в Москву і якраз на 19 серпня. Я ще зранку по англійському телебаченні побачила танки в Москві, взяла речі і поїхала, хоча могла запросто попросити політичного притулку і взяти Британське громадянство. При пересадці з парому на поїзд, я на нього спізнилась, а другий був рівно через добу, квитків до Москви не було, отже через два дні я опинилась у Варшаві. Там і зустріла звістку про незалежність України. І у поїзді Варшава – Одеса близько українського кордону написала пісню "Я вертаюся додому". Я виїхала з СССР, а вернулася у незалежну Україну. На пероні мене зустрічали батьки і друзі з жовто-блакитними прапорами. Я вийшла з поїзду і поцілувала землю, просто асфальт на пероні.
Найбільш екстремальна на сьогоднішній день щодо умов написання, пісня "Армія ангелів". Я їхала по трасі вночі з двома дітьми і в'їхала у величезну яму, був страшний удар, мені здалося, що відлетіли два правих колеса і що я лечу над землею, бо машину несло вперед. Я попросила в Бога послати мені армію ангелів, щоб донесли мене додому. І в ту ж мить я почала писати пісню. 70 кілометрів, які залишалися до Києва, я проїхала в стані абсолютного шоку, тримала кермо, писала пісню і весь час її наспівувала, щоб не забути. Я доїхала, колеса відремонтувала і тепер знаю, що моя машина з ангелами, а пісню скачують з мого сайту, особливо водії, і правильно роблять.

– Із вашої біографії можна довідатись, що ви виступали на різного роду рок-фестах: часто вас поєднують одні і ті самі тусовки з рокерами?

– Я люблю рок-музику, але таку лагідну: арт-рок, етно-рок, поп-рок. Я не тусовочна, приїхала, виступила і поїхала. Часом зав'язуються якісь контакти з цікавими музикантами.

– Кого з рок-виконавців найчастіше слухаєте?

– З української музики найчастіше слухаю "Океан Ельзи", а із зарубіжної – Елтона Джона, Депеш мод і Торі Амос.

– Писати і співати – це добре, але яка музика вам подобається?

– Я не слухаю російську попсу і шансон, решта напрямків сприймаю або нейтрально, або їз захопленням. Коли слухаю класику, здається, інтелектуально росту, народна пісня заспокоює душу, твори свого кумира Елтона Джона переграла по декілька раз, його фортепіанна фактура і гармонія дали мені добру школу, наступну після школи Мирослава Скорика, в якого я вчилася в консерваторії. Слухаючи голос Селін Діон, збагнула деякі вокальні хитрощі. Часто співаю і граю на фортепіано свої твори, як Торі Амос. Останній альбом Славка Вакарчука "Вночі" вразив мене своїм мелодизмом, текстами і особливо цікавими і професійними оркестровками. Якраз зараз я розписую для симфонічного оркестру деякі свої пісні. Важливо, щоб музика була для душі, але разом з тим приносила якусь практичну користь.

– Відомо про те, що ви виступали під час “Помаранчевої революції”: не шкодуєте про це?

– "Помаранчеву революцію вважаю однією з найважливіших подій у своєму житті, і в житті України. І якщо буде така потреба, вийду на Майдан ще раз, щоб бути разом з народом.

– Як ставитесь до того, що політики на свою підтримку залучають різного роду виконавців, і чи вважаєте ви таких музикантів “продажними”?

– Я ставлюсь до цього позитивно, бо для артистів це найлегший шлях заробити гроші, а потім вкласти їх в творчість або в якусь іншу справу. Я сама не раз брала участь у виборах. Головне, щоб тобі був симпатичний кандидат або партія, за яку ти агітуєш, хоча на самих виборців це не впливає, вони просто слухають концерт. А якщо врахувати той факт, що в деяких селах чи містечках, де я виступала під час виборчих кампаній, не було ніяких культурних заходів по 10-15 років, ти усвідомлюєш, що просто даруєш людям щастя.

– На вашу думку: чим можна пояснити той факт, що в ефірі українських мережевих FM-станцій майже відсутній наш продукт, а якщо і присутній, то співає він явно не українською мовою: не вже наша музика і справді така неконкурентна, як здається музичним редакторам?

– Зараз в Україні прийшли до влади люди, які ненавидять все українське, просто ненавидять, навіть без будь-якої мотивації, бо в них не тече українська кров. Після голодомору в центрі, на півдні і сході України, репресій інтелігенції на заході, ще не відродився генофонд, а "порожні" місця зайняли люди не найвищого культурного та інтелектуального рівня, навіть кримінальний елемент, яких перевезли з братньої Росії, які потім дали таке саме потомство, привезли нам в подарунок повний набір матюків (ви знаєте хоч одне матерне слово по-українськи? Я – ні), привезли нам проблему поголовного пияцтва, і тому можна логічно пояснити все, що відбувається. Людьми, які не прив'язані до поняття "батьківщина", які не займаються своїм духовним та інтелектуальним розвитком, живуть тільки хлібом і ковбасою, легше керувати і перетворити на рабів без власної думки і життєвої позиції. Найкращими засобами зомбування людей є інформаційний простір: радіо, телебачення, преса. Я ні разу у своєму житті не бачила україномовного програмного директора, або російськомовного, який хотів би взяти безкоштовно в ротацію українську пісню, не кажучи вже про власників FM-станцій, якими в 99,9% є не українці. Українська музика є шляхетна, інтелігентна, українська мова милозвучна і красива. І це чийсь продуманий план, що її нема в ефірах.

– Не так давно ЗМІ повідомили про те, що регіоналка Олена Бондаренко зареєструвала у Раді законопроект про скасування обов'язкової квоти (50%) на українську музику у теле- та радіо-ефірі: чим це, на вашу думку, може обернутися для слухача? А як це відіб'ється на самих виконавцях?

– Те, що зробила О. Бондаренко, це ще один жест "постелитись" під Москвою, яка спить і бачить, як хохли виконують всі її накази руками партії регіонів. Взагалі, найближчі п'ять років – це буде час руйнування, страшної депресії і незворотніх процесів. Я ніколи собі навіть уявити не могла, що після відкриття стількох білих плям української історії, на початку третього тисячоліття поставлять пам'ятник Сталіну. Але це все ненадовго, дуже скоро, я сподіваюсь, Бог якось конкретніше втрутиться в наше життя, політику, економіку і навіть в радіо-ефіри. А поки зла в Україні більше, ніж світла, і навіть Бог не може його посунути подалі, рятуймо себе самі. Виживуть сильні духом і свідомі, а ще ті, які мають сильний генетичний зв'язок із землею, на якій живуть. Все, що треба для душі, і якісну українську музику в тому числі, можна знайти в Інтернеті, а все сміття, яке валить з ефірів, можна просто не слухати і не дивитись.

– Чи пишете ви пісні для когось із загальновідомих виконавців? Якщо так, то для кого і що саме написали?

– Я видала дві нотних збірки, тому вже не можу контролювати, хто, що і де співають з моїх пісень. Співають багато. На замовлення пишу рідко, в основному гімни якимось фірмам, компаніям.

– Яке ваше ставлення до шоу типу “Фабрика”?

– Не можу однозначно сказати, позитивно чи негативно. З одного боку, це допомагає молодим, голосистим артистам стати відомими, а з другого – позбавляє їх індивідуальності, бо вони не є собою, а "робляться" іншими людьми – продюсерами, стилістами, композиторами. Багато ліпиться зверху, а що воно всередині – за тим всім не розгледиш. А після завершення шоу часто завершується і зіркове життя, це дуже велика травма. Але добре, якщо повезе!

– Останнім часом у Інтернеті йде масова боротьба з пірацтвом: закривають торент-трекери, файлообмінники і музичні сайти, аби захистити авторські права. Як ви вважаєте: чи справді виконавець лишається у програші, якщо його музику завантажують з Інтернету, і як би вчинили ви особисто, якщо один або кілька ваших треків, без вашого на це дозволу, вільно “гуляли” музичними сайтами?

– Я думаю, що зараз треба давати можливість людям скачувати якомога більше інформації, музики, особливо української з Інтернету, бо де її ще знайдеш? Особисто я виклала на свій сайт багато пісень, які можна скачати безкоштовно, і рада, що люди це роблять.

– Чи часто до Заслуженої артистки України Лесі Горової проявляють інтерес вітчизняні ЗМІ?

– До мене додому любить приїжджати телебачення перед Різдвом і Великоднем, бо вважають нашу сім'ю зразком української сучасної родини. Мої діти вміють водити гаївки і колядувати, ми з чоловіком робимо кутю і самі печемо паски, дитинство своє я провела в бабусі Теклі на Львівщині, тому продовжую виконувати ті обряди і традиції, які пам'ятаю ще з глибокого дитинства. До речі, моїй бабусі 96 років. Запрошую телеканали на свої концерти, презентації. Приїжджають і потім дають інформацію в новинах. Загалом я з журналістами дружу, мої пісні звучать в ефірах 1,2 і 3 каналів українського радіо. Публікації про мене також викладені на моїй інтернет-сторінці.

– Що потрібно змінити у нашій державі для того, аби наші виконавці співали українською, а український слухач надавав би їм перевагу у виборі?

– Треба, якщо навіть не сприяти, то хоча б не заважати. Слухач би надавав їм перевагу, якщо б мав можливість їх чути. Добра музика, як корисна і смачна страва, адже душа теж потребує якоїсь поживи. І коли її нема, ми відчуваємо голод, але в той же ж час починаємо шукати, чим би цей голод втамувати. Коли знаходимо те, що хочемо, мова вже не має значення, просто ковтаємо і все. Мої пісні всі україномовні, є декілька англомовних і пару пісень російською. І якщо казати відверто, то найбільш щиру цікавість до своєї творчості я відчуваю від людей, що живуть в східних областях України. Проблема нелюбові до української мови є трохи штучна і надумана, бо українська мова не може не подобатись. Якщо українська пісня дійсно якісна, змістовна, цікаво зроблена, її будуть слухати. Але держава в найближчий час заблокувала можливості розквіту, та й навіть існування української пісні в нашому інформаційному просторі.

– Розкажіть, будь ласка, про те, чого найближчим часом від вас варто чекати вашим прихильникам?

– В найближчий час я їду в Придністров'я і Молдову, де буду виступати в проекті "Відчинилося життя" з незрячими виконавцями у супроводі симфонічного оркестру. 20 травня такий же концерт у Львові в приміщенні театру ім. Марії Заньковецької. В кінці травня буду головою журі на дитячому фестивалі у Мелітополі, А на червень-липень заплановані концерти у Польщі. Поза тим, все нове, що буде з'являтися, всі нові пісні буду викладати на свій сайт. Заходьте, Welcome!

ПИРІГ ВОЛОДИМИР. Леся Горова: «Я ні разу у своєму житті не бачила україномовного програмного
директора, або російськомовного, який хотів би взяти безкоштовно в ротацію українську пісню»
// Інтернет-видання "Огляд" [http://oglyad.net]. - 2010. - 8 трав.