Ці записи я зберігаю дотепер. Перші музичні звуки я почала видавати у дев'ять місяців, а в півтора року знала більше 20 українських народних пісень, про що свідчать записи на касетах.
Моя мама лікар, і, бувало, коли їй дзвонили пацієнти, а я брала трубку, погоджувалась покликати маму до телефону, якщо на другому кінці дроту послухають спочатку, як я заспіваю. Звичайно, люди з радістю приймали мою пропозицію, але пісня, яку я співала, могла бути дуже довгою, а я співала всі куплети, не скорочуючи, потім починала другу, і пацієнти дуже часто не витримували таких довгих телефонних концертів, клали трубку, так і не дочекавшись маминої консультації.
З чотирьох років граю на бандурі, перша власна музика – це були п'єси для бандури, які я завжди грала на академічних концертах. А перші віршики почала писати у шість років.
Я виростала на селі у своєї бабусі Теклі, якій нещодавно виповнилось 94 роки. Там надзвичайно красива природа, межа Львівщини і Тернопільщини. Саме ця природа, та й моя бабуся, давали мені багато натхнення. Я ніколи не стидаюся казати, що пасла корови, лазила по деревах. Але яка це дивовижна романтика – майже щодня зустрічати сонце, чути, як зранку пробуджується природа, бігати по росі, бачити над головою таке велике небо, не «захламлене» багатоповерхівками, а потім прилягти на землю, трішки задрімати і прокинутись уже з новою піснею в голові!.. Отак практично щодня, приганяючи корів із пасовиська, я швидко сідала за стіл і записувала нотами новий твір.
Мої дитячі мрії, як і теперішні, були не рожеві, а цілком реальні, їх можна здійснити, і багато своїх дитячих мрій я вже реалізувала.
З батьками любила гуляти у Львівському парку культури і відпочинку, бо там було багато атракціонів і каруселей. Але таких спільних прогулянок було не дуже багато, адже в 1976 році тата арештували органи КДБ за зберігання і розповсюдження так званої антирадянської літератури. Його посадили в тюрму, слідкували і за мамою, але потім дали їй спокій. Тяжкі були часи...

– Свого часу ви співали у ВІА «Джерело», яким раніше керував Остап Савко. Хто тоді займався у ВІА разом з вами?

– У 1986 році я вступила у 9 клас Львівської спеціальної школи-інтернату ім. Соломії Крушельницької. Потрапила у клас дуже обдарованих дітей, кожен з яких вже тоді був особистістю. На різні свята, особливо на Новий рік, ми організовували вечори, де кожен повною мірою виявляв свою творчість, часто на тих вечорах ми виконували мої пісні. Так і виникла ідея створити ВІА «Джерело». Мій однокласник Андрій Війтович, який грав у ВІА на гітарі, зараз грає на альті у Лондонському оперному театрі Covent Garden. Аліна Лазоркіна – відома арфістка, живе і працює в Единбурзі.

– Знаю, що ваші пісні охоче виконують у дитячих колективах, ансамблях і хорах у всій Україні. Чи часто буває так, що ви чуєте в ефірі власну пісню, а ведучі не завжди згадують автора?

– В радіоефірах рідко називають ім'я виконавців пісень, а про авторів і зовсім можуть не згадати. Я ставлюся до цього дуже негативно, це неповага до поетів і композиторів. За те, що транслюють по радіо пісні, ні авторам, ні виконавцям нічого не платять – хоча б ім'я називали. Просто більшість творчих людей щасливі вже від того, що їхню пісню прокрутили по радіо, а те, що їх не назвали, якось переживуть. Але є передачі, де завжди називають авторів: хіт-паради «Пісня року», «Доміно», програма «Сторінками української естради» на радіо «Промінь», програми «Обрії» та «Віч-на-віч з естрадою» на першому каналі та ще кілька...

– Слава і визнання – речі доволі спокусливі й примхливі. Вас, пані Лесю, по праву можна назвати популярною. Однак популярність допомагає вам чи, навпаки, завдає клопоту?

– Для мене в житті основне – бути на своєму місці і займатися улюбленою справою. Не завжди була така можливість, але зараз я вже можу собі дозволити займатися тільки тим, що мені подобається, поступово реалізовуючи свої творчі плани. Це мене і годує, і задоволення приносить. Завжди приємно, коли тебе впізнають на вулиці, беруть автографи, дякують за пісні.
Слава і популярність не можуть заважати. Якщо хтось «дістає» по телефону, можна змінити номер, не брати трубку; якщо занадто часто впізнають на вулиці, одягнути кепку і окуляри; хочеться від усіх відпочити – їдь за кордон. Але якщо в тебе є шанувальники, ти повинен виправдовувати їхні надії, тримати високу планку в усьому, бо ти для них – ідеал.
Пам'ятаю одного разу подзвонила мені одна жіночка з проханням придбати мою книжку «Відчинилося життя». Якраз на той час її не було у магазинах, а їй вона дуже була потрібна. Я запросила її до себе додому. У мене тоді діти похворіли, я ніч не спала, в шортах, футболці, без макіяжу, вся заклопотана. Вона приїхала, глянула на мене і каже: «А на сцені ви інша». Відтоді я вдома ділових зустрічей не призначаю. Одяг, зовнішній вигляд навіть у повсякденному житті артиста повинен бути перфектним, бо це частина іміджу.

– Зараз в Україні існують різноманітні конкурси, фестивалі. Чи берете в них участь? У яких конкурсах пропонуєте брати участь своїм вихованцям?

– Якщо я беру участь у конкурсах і фестивалях, то тільки як гість або як член журі. Для юних артистів конкурси дуже потрібні, адже це можливість показати себе, перевірити свої сили, зав'язати нові контакти. Я була головою журі конкурсу «Джерело талантів», що проводився в березні у Донецьку, і можу з упевненістю сказати, що в нас талановиті діти, здібна молодь. Я за те, щоб в Україні проводилися регіональні конкурси. Не всі можуть часто і далеко їздити, а якщо конкурс проводиться близько від місця проживання, то більше молоді має можливість виступити і заявити про себе.

– Кілька років тому ви брали участь у відбірковому турі конкурсу «Євробачення». Які ваші враження? Спробуєте знову? Як ставитеся до цього конкурсу?

– Колись я запитала одного музиканта з Англії, чому, на його думку, така музично розвинена країна, як Великобританія, відряджає на конкурс «Євробачення» таких слабких виконавців, які постійно «пасуть задніх». На це він відповів: «Ми ставимося до цього конкурсу як до жарту. Англії не треба вже нічого доводити в плані музики. На «Євробачення» їдуть аматори».
Моє ставлення до цього конкурсу дещо інше, ніж в англійця. Вважаю, що на будь-якому міжнародному конкурсі, тим більше телевізійному, треба гідно представляти свою країну. Як на мене, «Євробачення» дуже неоднорідний конкурс: є цікаві і сильні виконавці, а є дуже слабкі, з примітивним репертуаром і неяскравим голосом, причому останні три роки такі «слабкі» представляють найбільш розвинені країни Європи: Англію, Німеччину, Італію. Натомість із сильного боку себе презентують новоутворені Балканські країни, Вірменія, Україна. Поруч з прогресивним, сучасним музичним матеріалом звучать пісні традиційні, нецікаві, з позавчорашнього дня. А щодо правдивості голосування в мене є великі сумніви. Цю інформацію неможливо перевірити.
Я вирішила спробувати свої сили у відбірковому турі «Євробачення-2005», бо це був дуже цікавий для України час - Помаранчева революція, в якій я брала активну участь. Наші вожді зі сцени обіцяли сприяти популяризації української пісні, казали, що вона буде звучати на всіх РМ-станціях. Пісню «Маленька пташка», яку запропонувала на конкурс, я багато разів співала на сцені Майдану, просила людей, щоб підтримували і слали зтз. Але так вийшло, що з п'ятірки виконавців, у яку я входила, перемогла група «Екс-президенти» з російською піснею «Город ночной». Голосування протягом тижня теж виглядало дивним, всі показники не змінювалися з понеділка по суботу. Але це неможливо, бо за кожного виконавця голосували! І тільки в неділю під час прямого ефіру показники почали змінюватися. Відтоді я не вірю в об'єктивність телефонного голосування. Просто на цьому дуже добре заробляються гроші.

– Як родина ставиться до вашої творчості? Чи часто запрошуєте їх до себе на виступи?

– Мої рідні, звичайно, мною пишаються, але разом із тим дуже спокійно ставляться до моєї творчості, без зайвих емоцій – часом критикують, часом похвалять. Мама не розуміє, як можна жити від концерту до концерту і щодня на дев'яту ранку не бігти на роботу, тато дуже уважно слухає всі мої інтерв'ю, аналізує і обговорює зі мною всі стилістичні помилки. Чоловік підтримує в усьому, але бути моїм продюсером не захотів. Він допомагає в побуті, залишається з дітьми, якщо я від'їжджаю, він є першим слухачем моїх нових пісень. Моя найбільша прихильниця і людина, яка ніколи не скупиться на похвалу, – це моя старша доця Ліда. Вона проситься зі мною на всі концерти. Виступати поруч із мамою – для неї найбільша радість. Усі мої пісні знає напам'ять, у всьому хоче бути на мене схожою..

– Ви не припиняли концертувати й під час вагітності...

– Існує така думка, що дітей треба виховувати ще в утробі. За час другої вагітності я дала близько 40 концертів по всій Україні. Почувала себе при цьому просто чудово, не зважаючи на переїзди і навантаження. На останньому місяці вагітності записала диск колискових, причому народила Зоряну через 5 годин після закінчення роботи над диском. Їй зараз 10 місяців, і за цей час у мене практично не було безсонних ночей, дитина до всіх усміхається і дуже емоційно реагує на музику. Я впевнена, що їй передався мій стан абсолютної гармонії і задоволення життям, коли під час вагітності я займалась і зараз продовжую займатись улюбленою справою. Це дуже суттєвий фундамент для майбутнього емоційного розвитку дитини.

– Розкажіть про цікаві випадки з творчого життя.

– Було два дуже цікаві випадки. Мене знайшов один хлопець і сказав, що моя пісня «Зневіра і молитва» врятувала його від бандитів. Він був один в будинку, куди намагались увірватися люди в масках. Але, на щастя, вернулися додому його батьки, які щось забули, і бандити втекли. Все це відбувалося під супровід моєї пісні, яка саме тоді транслювалася по радіо. Він свято вірив у те, що саме енергетика пісні посприяла такому позитивному розв'язанню подій.
У другому випадку дівчина, яка була налаштована вчинити самогубство через нещасливе кохання, теж не вимкнула радіо, де, знову ж таки, звучала рятівна пісня «Зневіра і молитва». Послухавши її, дівчина вирішила жити далі. З того часу я бачу своє покликання в цьому житті трохи глибше, ніж просто писати гарні пісні. Я хочу змінювати людей на краще, хочу, щоб мої пісні допомагали їм у важкі моменти, додавали віри, відкривали очі на важливі речі. Щоб люди прагнули знайти себе, зрозуміти своє призначення в цьому світі, вміли розпізнавати підказки і за будь-яких обставин продовжували жити.

КРИШТАЛЕВА ОКСАНА. Леся Горова: композитор, співачка, мама
// Своя музика. - 2008. - №6(7) липень-серпень. - С. 9-11