– П. Лесю, нещодавно з друку вийшла Ваша нова збірка для дітей «Колискові і не тільки». Розкажіть детальніше про цю книжку.

– «Колискові і не тільки» – це друга «музична» книжка, до якої увійшли мої колискові. У збірці є 9 пісень і 3 віршики. Ілюстрували збірку студенти Київської дитячої Академії мистецтв Катерина Ребенок та Поліна Полкопіна. У збірці є також моя стаття про творче виховання дітей і як додаток – компакт-диск із записами пісень і музичного супроводу до них, щоб мами самі могли співати.
На створення збірки «Колискові і не тільки» мене надихнула співпраця з організацією «Родинний дім», де я проводила музичні заняття з вагітними жінками. Я вчила їх співати колискові пісні – свої авторські і народні. Майбутнім мамам це дуже подобалось. З кожним заняттям вони все більше і більше переконувались, наскільки важливо спілкуватись з дитиною через пісню. Через колискові дитина знайомиться з рідною мовою, з маминим голосом. Поки діти чують колискову від своїх матерів, народ зберігає свою ідентичність.
Шість пісень із цього альбому я записала, будучи на останньому місяці вагітності. В цей час у голосі звучать справжні материнські емоції і кращого часу для запису такого диску годі знайти. Так, пісню «Ти в мене є» ми разом з моєю донечкою Лідою записали 17 серпня ввечері, а вже через кілька годин 18 серпня народилась моя друга донечка Зоряна. Працюючи творчо над цим проектом, я паралельно шукала партнерів, які б могли матеріально посприяти виходу альбому. Прикро, але мало хто хоче вкладати кошти в розвиток духовності, освіти і культури. Мене частково підтримав Зеновій Щепановський, директор тернопільської фірми «Будівельник», який колись допоміг випустити і першу мою збірку «Відчинилося життя». Решту коштів, потрібних для друку книги, відшукала сама. Коли Зоряні виповнився місяць, я почала активно «концертувати» і за два тижні змогла заробити потрібну суму.
Вважаю, що цей альбом дуже енергетичний, оптимістичний і викликає позитивні емоції. Крім пісні про маму, яка написана у мінорі, решта пісень – мажорні. Хочу, щоб цей оптимізм і життєрадісність передались і нашим дітям. Нехай вони ростуть веселими, здоровими, впевненими у собі. Нехай стануть нашим гідним продовженням. Свої книжки я випустила в Тернополі у видавництві «Джура». У магазині з аналогічною назвою їх можна придбати.

– Над чим працюєте зараз? Які Ваші подальші творчі плани?

– Зараз я активно записую на студії свої нові пісні. Це і лірика, і пісні філософського змісту, і твори на громадянську тематику. Хочу поєднати різні за характером і змістом пісні, і напевно, знову ж таки разом з диском видам нотну збірку.
Також продовжую концертну діяльність, зокрема займаюся презентацією двох своїх книжок.

– П. Лесю, яка ваша думка стосовно фестивалів сучасної музики?

– Нещодавно я повернулася з Донецька, де була головою журі вокального конкурсу «Джерело талантів». Я була вражена рівнем, підготовкою і голосовими даними юних співаків. Бракувало, правда, сучасного оригінального репертуару, виконавці в основному співали обробки народних пісень і твори відомих артистів.
А взагалі, рівень музичних фестивалів залежить від багатьох факторів: фінансування, підтримки держави, достатнього висвітлення у засобах масової інформації і, звичайно, від рівня підготовки учасників. Я вважаю, що потрібно проводити більше регіональних фестивалів і конкурсів, аби піднімати загальний рівень культури по всій території України, шукати нові таланти, адже відомо, що більшість справжніх митців народжується саме в провінції.

– Ваша спеціальність – композитор, викладач теоретичних дисциплін. Ви працювали викладачем у Львівському державному музичному училищі, Київській дитячій Академії мистецтв. Розкажіть, будь ласка, які принципи в роботі зі студентами для Вас є визначальними?

– Я пропрацювала у Львівському музичному училищі лише рік, потім переїхала до Києва і почала працювати у Київській дитячій Академії мистецтв. У моїй педагогічній діяльності перше місце завжди займала творчість. Я не можу викладати предмети, не привносячи в педагогічний процес чогось свого. Не писати для мене – означає жити неповноцінним життям. Я викладала сольфеджіо, імпровізацію і композиторську техніку. Говорю у минулому часі, бо зараз офіційно перебуваю у декретній відпустці. Серед моїх учнів є лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів юних композиторів. Вважаю, що педагог повинен бути авторитетом для своїх студентів, проте разом з тим пропагую в роботі з учнями партнерські стосунки, а не наслідування відомої фрази «Я – начальник, ти – ніхто». Я завжди намагалася зацікавити студентів, показати їм на практиці декілька напрямків розвитку твору, а найголовніше, завжди підтримувала неординарні ідеї, адже саме вони визначають неповторність і самобутність кожної творчої людини. Якщо мені щось не подобалось у роботах моїх студентів, я казала про це дуже обережно, щоб не образити і не відбити бажання працювати надалі. Професіоналізм і толерантність, на мою думку, – ось дві риси, якими в першу чергу повинен володіти кожен справжній педагог.

– Якими якостями, окрім таланту і бажання працювати, повинен володіти хороший артист?

– Я би сказала так: для справжнього успіху на сцені потрібні чотири речі – талант, праця, харизма, везіння. В Україні співати вміє кожен, просто красивим голосом уже нікого не здивуєш. А от гарних, емоційних пісень, які хотілося б слухати по кілька разів, не так вже й багато. Тому кожен співак, який виходить на сцену, повинен не лише гарно співати, а й виконати «надзавдання» – зуміти емоційно і глибоко донести пісню до глядачів, втримати їх увагу, «пробити» серця, викликати сльози радості чи смутку. Справжній мистецький твір має залишити слід в людській душі.

– Кому, як не Вам, знати про проблеми розвитку української пісні. Поділіться цим з нашими читачами.

– Перш за все, сучасна українська пісня повинна звучати! А зараз, на жаль, її замало в ефірах радіо і телебачення. Адже на багатьох FM-станціях українську пісню відверто не люблять і відмовляються транслювати, мотивуючи тим, що вона «неформатна», хоча насправді, справа зовсім не в цьому. Просто власниками багатьох радіо-станцій в Україні є іноземні громадяни, яким вигідно розкручувати своїх зірок. Тому цю проблему треба вирішувати на державному рівні.

– П. Лесю, що побажаєте наостанок читачам «Нової Ери»?

– Хай серце сміється і впевнено б'ється,
—Хай лихо-біда від Вас відвернеться,
—Я щиро бажаю добра і любові,
—І щоб усі Ви були здорові!

ДУДКА АННА. Леся Горова: «Не писати для мене – означає жити неповноцінним життям»
// Нова Ера. - 2008. - 3 квіт. - С.9.