– Книжка – це дуже серйозна робота, – каже пані Леся. – Видати її набагато важче, ніж компакт-диск. Коли записуєш пісню і сама її співаєш, люди купують і думають: “ну от, тут все так, як має бути”. А коли готуєш пісенну збірку, пісні з якої будуть співати інші, треба опрацювати багато нюансів, щоб розібралися в нотах різні люди, як професіонали, так і любителі пісень. Я намагаюсь писати так, щоб усім було зрозуміло. Ця робота для мене нова, але дуже радісна та світла, бо все, що пов’язане з дітьми, для мене святе. Моїй донечці Лідочці скоро виповниться п’ять рочків. Саме вона надихнула мене на створення цієї книжки.

– Тепер практично немає дитячого музичного матеріалу. Як Ви вважаєте, це дітей не обкрадає?

– Так, – погоджується пані Леся. – У нас дуже мало репертуару для дітей. Іноді чуєш, як дев'ятирічні діти співають про палке кохання. Це смішно. Тому ця книжка для них буде справжнім подарунком, розмаїттям саме дитячих пісень. Я вважаю, що освіта і культура – це первинне. Без духовної і освіченої нації не буде ні економіки, ні самої держави. Тому великої поваги заслуговують ті люди, які це розуміють і підтримують матеріально. І я хочу подякувати людині, яка посприяла виходу збірки – Зеновію Щепановському, директору тернопільської фірми “Будівельник”. Зеновій Васильович одразу відгукнувся на моє прохання допомогти видати цю збірку.

– З художницею, яка ілюструвала книгу «Відчинилося життя» дружите?

– Наталя Коваленко моя близька подруга. Колись вона мені моделювала костюми. Потім серйозно зайнялася живописом. Я попросила її ілюструвати свою книжку невипадково – вона дуже любить мої пісні. Пам’ятаю, що сказала їй: "Даю тобі компакт-диск, послухай і уяви, що прозвучала пісня і в кінці повинен бути малюнок, як остання крапка, що довершує образ". І дійсно, вийшло так, що ілюстрації дуже добре відповідають пісням. Вони життєрадісні, яскраві, несуть позитивну енергію. Особливо мені сподобалася обкладинка: на ній зображено маленьку дитинку, для якої щойно відчинилося життя. Вона – як чистий аркуш.

– Коли ви вперше зрозуміли, що станете співачкою?

– Я почала співати дуже давно. У родині всі співають, особливо, баба Текля. Зараз їй 92 роки, а газети ще читає без окулярів, енергійна, життєрадісна, з великим почуттям гумору і дуже багато молиться. Я в неї проводила всі канікули і вони разом з дідом Богданом, якому теж до речі 92 роки, навчили мене пізнавати Бога, цінувати природу. Там, у маленькому селі Богутин, що на Львівщині, я, бігаючи по полю, писала свої перші вірші, складала мелодії. Найбільше вдячна Богу за талант творити пісні, бо співають в Україні майже всі. От така ми співоча нація.

– Ви пам`ятаєте, коли вперше ступили на сцену? Які були відчуття?

– Вперше на сцену я вийшла в 4 роки. Я співала і грала на бандурі, і вже тоді почувала себе впевнено перед глядачами.

– Давно пишете вірші?

– Вперше почала писати віршики, коли мені було 6-7 років. Спочатку це були якісь замальовки про природу, пори року, потім – серйозніші. У класі третьому з'явилися перші пісні. З 16 років почала працювати на професійній сцені.

– Чим ще здивуєте своїх прихильників?

– На творчому вечорі в Києві репрезентую книжку «Відчинилося життя». І ще планую видати альбом колисанок і презентувати його у пологових будинках. Є матеріал для ліричного альбому. Я намагаюсь не будувати у своєму житті якихось грандіозних планів, тому що основне для мене – постійно бути у творчому процесі. А життя покаже…

… Я зійшла з поїзда і поцілувала асфальт на вокзалі

– Лесю, що надихнуло вас на створення відомої пісні “Я вертаюсь додому”? Часто від’їздите з дому?

– Була така історія, яку пам’ятатиму все життя. У 1991 році я була в Англії, якраз закінчувалося моє турне. Вже й зворотній квиток купила назад додому, якраз на 19 серпня. І ось у день від'їзду зранку прокидаюся і бачу по телевізору, що у Москві танки на вулицях. А в мене квиток Лондон — Москва. Я вже була зібрана і не мала часу на роздуми, хоча тоді за таких обставин могла отримати англійське громадянство. І все ж я поїхала додому. При пересадці з парому не встигла на поїзд, тому довелося ночувати у Голландії. Я дуже хвилювалась, адже мій батько був репресований, боялася не так за себе, як за родину. У голові роїлись думки про те, що знову почнуться репресії. Добралася до Варшави і там тиждень жила. Зв’язку з Україною не було ніякого. Не можу описати, що зі мною було, коли 24 серпня почула по польському радіо, що Україна вже незалежна держава. Я взяла квиток на поїзд, і під стукіт коліс вже під’їжджаючи до кордону написала цю пісню.

Я вертаюсь додому із чужих країв,
Забуваю біль і втому всіх минулих літ.
Я не хочу ніжних квітів, сміху і забав
Хочу тільки, щоб удома хтось мене чекав!

У Львові мене зустрічали рідні і друзі із синьо-жовтим прапором. Тоді я зійшла з поїзда і поцілувала асфальт на пероні.

– Що найбільше запам’яталося в закордонних турне?

– Найчастіше я бувала в Англії. У серпні 2004 року разом з колективом “Світанок” брала участь у двох міжнародних фестивалях у Великобританії (м. Алнвік, м. Едінбург), де отримала спеціальний приз як композитор за найкращу пісню фестивалю в місті Алнвік, яка стала гімном цього міста. Коли я писала її, то про місто практично нічого не знала, окрім того, що воно дуже старовинне. Тут є замок, в якому знімався фільм про Гаррі Поттера, ми навіть деякий час жили там. Місцеві жителі слухали пісню зі сльозами на очах. Вони були здивовані тим, що дівчина з України змогла написати пісню про їхнє місто.

Українська жінка має бути різною

– Пані Лесю, а якою має бути сучасна жінка?

– Я вважаю, що українська жінка має бути різною: і сильною, і слабкою, і розумною, і хитрою. Я не люблю категоричності, безкомпромісності і прямолінійності, а в усьому поважаю дипломатію. Вважаю, що жінка має себе реалізовувати: нехай це буде вирощування квітів, вишивання, музика, бізнес… Вона буде себе добре почувати лише тоді, коли займатиметься улюбленою справою. Але українські жінки унікальні, вони можуть все!!! І їх нічим не злякати.

– Кажуть, що головою сім’ї має бути чоловік. Чи згідні ви з цим?

– У нашій сім’ї це перемінний успіх. Іноді я покерую, іноді – чоловік. Проте, щоб бути головою сім’ї – навіть не думаю, з гордістю віддаю цю посаду своєму чоловікові, але він щось не дуже охоче її приймає. Вдома ми намагаємося доповнювати одне одного. На побутовому рівні суперечок не виникає, а от в політичних поглядах іноді бувають розбіжності. Вирішувати все намагаємося спільно.

ДУДКА АННА. Донька надихнула мене написати книгу «Відчинилося життя»
// Нова Ера. - 2006. - 6 верес. - С. 12