| |
 |
Світлий промінь з дитинства
Андрій БЄЛАЙ
Всі маленькі діти знають співачку Лесу Горову. Всі маленькі діти люблять співачку Лесю Горову. Кілька років тому вони співали її пісню кожного разу коли йшли спати. У дитячих садках вони вивчали її пісню напам’ять та співали хором.
Але діти та їхні батьки не знали тоді про співачку Лесю Горову, хоча чули її пісню кожного вечора. Чули, адже всі малюки мають власну телевiзiйну програму “На добраніч, діти”. І для них це не менш важливо, аніж для декотрих iнформацiйна програма. Одного разу, коли Леся виконала цю пісню, до неї пiдiйшов малюк i спитав: “Тьотю, ти що, з телевізора вилізла?”.
Хай це звучить банально, але Леся ще у дитинстві мріяла стати співачкою. Вона була товстенька та балакуча. Її енергії вистачило б на весь дитячий садок. Це маленьке сонечко буквально тероризувало всіх знайомих i незнайомих, аби вони послухали, як вона співає.
|
|
| |
Коли хтось телефонував, вона як метеор бігла до слухавки та на прохання покликати батьків, казала: “Так, я покличу але спочатку заспіваю”... І співала народні довжелезні пісні з п’ятнадцяти й більше куплетів.
Всім було смішно від Лесиних “концертів”. Багато хто глузував з цього приводу але не батько. І досі існують записи домашніх виступів невгамовної дівчинки, які завбачно зробив її тато. Фігура батька надає статті про світлу та життєдайну співачку надзвичайного драматизму. Лесиного тата було репресовано за часи радянської влади. Вона вже вчилася грати на бандурі у музичній школі, коли його посадили у в’язницю. Леся питала у матері, де тато. “У лікарні”, — відповідала мати. І Леся йшла до тої “лікарні”, тягнула з собою бандуру — вона хотіла негайно вилікувати батька своїм співом та грою. Її не пускали, а Леся плакала та благала. Нарешті дозволили. Посеред страшного “лікарняного” побуту милозвучна українська пісня сприймалася, як справжня революція.
Зараз вже не ті часи, — зітхаю я, мов старий. Але, погодьтесь, того запалу часів першої “Червоної Рути” вже давно немає. Місце первинного українського мистецького ентузіазму зайняв доброчинний поміркований шоу-біз. Леся Горова була учасником першої “Червоної Рути”. У 91-му виступала у Великобританії. У серпні стався ГКЧПістський путч, Лесю відмовляли повертатися додому, але... Це ще одна драматична сторінка її життя. Вона спізнилася на поїзд, добу протремтіла в Голландії, ще кілька днів нервувала у Польщі в суцільному невіданні про долю близьких та рідних, просто знайомих, Батьківщини... Перше бажання Лесі, коли вона нарешті дісталася Львова — поцілувати землю.
Леся Горова завжди тримається біля малят. Зараз вона працює у Київській дитячій академії мистецтв із маленькими обдарованими музикантами i надихається від них у наш винятково матеріалістичний час незаймано світлим та щирим. Такі її пісні, вони сповнені спокоєм та філософським ліризмом, i вони не для дітей. Тобто, ні, — для дітей, для тих, хто залишається дитиною попри всі цинічні перешкоди часу. Леся — професійний музикант із консерваторською освітою; вона, використовуючи сучасні музичні засоби, сама пише пісні, головними темами яких завжди є й буде священна трійця кожного романтика-ідеаліста: Віра, Надія, Любов. Сподіваюся, і ви при прослуховуванні Лесиних пісень хоч трохи наблизитеся до цього світла і хоч на мить повернетеся до щастя дитинства.
БЄЛАЙ АНДРІЙ. Світлий промінь з дитинства // Галас. - 1998. - №3. - С. 27. |
|
