* * *
Не розлучай мене з любов'ю, Боже.
Моя любов сильніша від гріха.
Усе, що є в ній, на неправду схоже –
Без берегів і течії ріка.

Не розлучай мене з любов'ю, Боже.
Мене, просту людину на землі.
Людських надій ніщо не переможе.
Мої надії - це дари твої.

Не розлучай мене з любов'ю, Боже.
Не знаю я, чи хтось її збагне,
Бо вірити в святе не кожен може,
А я повірила, тож збережи мене.

Не розлучай мене з любов'ю, Боже,
Бо де моя любов, там я сама,
І навіть добре слово не поможе,
Як почуття в душі нема.

Не розлучай мене з любов'ю, Боже.
Я святості її коритись мушу.
А як колись настане мить розлуки,
Перенеси її у іншу душу.
* * *


Репресійна "машина" не перебирає людьми. У її жорстокий механізм у сімдесяті роки потрапив й батько п'ятирічної Лесі. Дівчинці пояснили, що тато у лікарні. Коли ж вона разом з мамою відвідала оту "лікарню", то довго дивувалась, чому вона така страшна. У листі з Райківської в'язниці батько попросив, щоб донька відвідала його, взявши з собою бандуру.
Вартовий довго не хотів пропускати дивних гостей, але плач і благання дитини пом'якшили його суворість і неприступність. Так, у похмурих стінах в'язниці відбувся концерт для тата.

– Я дуже люблю своїх батьків. Люблю свою сестру, а особливо племінників, для яких написала колискову, навіть не думаючи, що вона стане такою улюбленою для глядачів "Вечірньої казки", - зізнається вже не п'ятирічна дівчинка, а відома львівська співачка Леся ГОРОВА, яка і є цього разу гостею "жовтих порогів".

Сьогодні вона пише пісні для дітей і дорослих, а все починалось з того, що у півторарічному віці її улюбленими іграшками стали платівки. У п'ять років Леся розпочала навчання гри на бандурі, в одинадцять – на фортепіано. Після закінчення музичної школи ім. С. Крушельницької вступила до Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка на композиторський факультет.

– Спочатку "Червона рута", потім - "Оберіг", "Тарас Бульба", "Вітер зі сходу", "Пісенний вернісаж"... Що запам'яталось найбільше, спогади про який виступ найтепліші?

– Безперечно, фестиваль "Червона рута-89" пам'ятатиметься довго. До нього в Україні не було фестивалю, де можна було б показати своє творче обличчя, свій стиль. Тоді зібралось багато нових сил, які "вибухнули" одночасно. Це було щиро, а тепер, на мою думку, усе відбувається за інерцією.
Також мені дуже подобалось виступати на фестивалі "Вітер зі Сходу". Східний глядач відрізняється своєю ментальністю. Він простий і добрий, легко йде на зустріч, завжди готовий допомогти. (На цьогорічному фестивалі "Пісенний вернісаж" Лесі також поталанило. Вона стала лауреатам із піснею "Білий сніг").

– З-за лаштунків цьогорічного "Вернісажу" віяло якимось нездоровим духом. Чи це торкнулось Тебе?

– Жоден фестиваль не проходить без інтриг. Для мене особисто кожен вихід на сцену - це свято, я співаю для людей, які прийшли на нього. Моє завдання - бути для них професійною, справжньою і цікавою. А решта мене не обходить. Взагалі, я задоволена своїм виступом на "Пісенному вернісажі".

– А буває таке, що Ти незадоволена виступом?

– Буває. Найчастіше через пластику. Поки що я імпровізую, але вважаю, що все - і музика, і вірші, і пластика повинні бути на високому рівні. (За високий професійний рівень Леся отримала приз на фестивалі "Тарас Бульба", незважаючи на те, що це рок-фестиваль).

– Яке Твоє ставлення до важких стилів?

– Усі мають право на існування і я нічого і нікого не відкидаю, хоча чітко усвідомлюю, що це - не моє.

– Ти є одночасно автором текстів і музики до власних пісень. Хто з ким радиться: поет з композитором чи навпаки?

– Коли майбутня пісня ще тільки-но народжується, я не думаю хто я - поет чи композитор. Я просто отримую задоволення від того, що мені відкрився і з'явився, наче з неба, новий мотив, натхненний настрій. Для мене музичне начало важить більше, бо думаю, що мелодія здатна передати більше, ніж мова. Тоді, коли музика дописана, я починаю працювати над словами. Вони можуть писатись одночасно, але якщо це не стається, я дописую їх окремо і "шліфую". У поезії мене приваблює образність, вирази, де немає конкретики.

– Чи є вірші, які так і не стають піснями?

– Є окремі інструментальні твори, а є й окремі вірші, які я не доповнюю музикою, бо вони і без неї мають велику силу.

– Покритикуй Лесю Горову.

– Одна з моїх вад – невміння відмовити. Прагнення допомогти всім є фізично неможливим, і коли мені це не вдається, то я дуже переживаю. У житті треба вміти говорити "ні". Ще часом бракує сили волі щось докорінно змінити у своєму житті, хоча воно вимагає такої зміни.

– Ми заговорили про зміни, а чим відрізняється Леся сьогоднішня від тієї, що була колись на "Червоній руті". Що в Тобі змінилось?

– Я дійсно змінилась. Змінює мене музика, яку я пишу. Якщо порівнювати з Лесею, що була на "Червоній руті" – я подорослішала, навчилась розпізнавати людей, бути сильною, мужньою.

– А що залишилось?

– Наївність, бажання йти вперед.

– Лесю, який Твій глядач?

– Це люди, які вміють глибоко і тонко відчувати, прислухатись до чогось, які не байдужі до прекрасного, розуміють його.

– Чого Ти не зробиш ніколи?

– Не полечу у космос, тобто, не полечу туди на кораблі, бо думками я завжди пов'язана з ним.

– Що таке космос у Твоєму розумінні?

– Небо, зорі, Бог. Енергія, яка звідти йде і згодом перетворюється у пісні Я маю здатність усе поетизувати. Це стосується і космосу. Зорі і небо – для мене не фізичні тіла, а щось набагато глибше, чого не можна збагнути.

– Яку роль для Тебе відіграє музика?

– Музика – це моє повітря. Я не уявляю не те що дня, а й хвилини, прожитої без неї. Я ховаюсь у ній від проблем. Я не мрію стати зіркою, як це дуже модно, а хочу займатися улюбленою справою, мати своїх глядачів, передавати все найкраще людям, раптом комусь допоможе...

– Чим потішиш незабаром нас?

– Зараз я готую до випуску альбом своєї музики. Працюю ще над однією цікавою справою, але хай це буде поки що секретом. Якщо щиро, то не вмію планувати, усе стається спонтанно, проте маю багато задумів і звичайно буду їх втілювати.

До усіх Лесиних "плюсів" додам ще один - вона викладає у музичному училищі ім. Людкевича. Так що його студентам пощастило. Адже не кожен може похвалитись, що вчиться у відомого композитора, поетеси і співачки в одній особі.

ФІТЕЛЬ ОКСАНА. Якщо ви вмієте вслухатись…
// Львів. політехнік. - 1996. - 23 лют. - С. 18.