Але сама Леся не любить згадувати про призи й нагороди – сьогодні, в гостях у «Однокласника», вона хоче порозмовляти про те, що є насправді суттєвим у становленні молодої особистості.

Дитинство. З мрійливою посмішкою згадує Леся про нього – адже все починалося ще тоді: «Весна, річка, природа...» І саме там, у дитинстві, стаються ті незабутні зустрічі з загадковим, неповторним, коли ти не відокремлюєш палкого бажання відчути світ у всьому розмаїтті його проявів від звичайної потреби – дихати на повні груди.

– У мене не було такого галасливого дитинства, як звичайно у дітей: бігати, гуляти, годинами бавитися з подругами на подвір'ї. Я більше сиділа сама – думала, співала. Дуже любила в'язати. Навіть мама часто просить: «Та вже піди трошки погуляй!» Але я все наодинці з інструментом... Отак і став моєю стихією світ музики.

Співати маленька Леся почала рано. Мама каже, що лиш народилася, то не плакала відразу, а співала. Пізніше, коли, бува, зателефонують з роботи до Марії Богданівни, а доня схопить трубку й запропонує щиро "а давайте я вам заспіваю", то довгенько доводилося заслуховуватися аріями майбутньої зірки.

Якщо у п'ять років Леся непогано виконувала пісні, то в школі вже самостійно почала писати музику для бандури й окремі вірші. Перші ж пісні з'явилися в шостому класі. Здається, зовсім недавно написала вона ці рядки:

Я – просто Леся Горова,
Зелена, свіжа, як трава...

Так, швидко минає час, але від цього тільки ще важче мандрувати просторами Душі. Сьогодні тематика Лесиних пісень найрізноманітніша: кохання, природа, історія, людина... Власне, усе починається і закінчується тут, на людині. Читаючи слова Лесиних пісень, дивуєшся, наскільки високий рівень осмислення нашого життя в них. Та ще дивовижніше, коли чуєш ті пісні, виконані ніжним, іноді майже дитячим голосом!..

Коли я творю хоча б якесь маленьке добро, мені здається, що я обіймаю цілий світ, а він – мене. Коли я радію за когось або за себе, я бачу кольоровим навіть те, що невидиме; коли я люблю, я відчуваю політ не на висоті хмар, а, напевне, зірок. А коли я співаю, моя душа стає храмом...

Їй прикро, що так мало підліткам щастить слухати справжню українську молодіжну музику, натомість доводиться перебиватися західними ерзацами далеко не найкращого ґатунку. Шкода, що наш підліток швидше назве курс долара, ніж згадає бодай одну українську пісню. Проте Леся вірить у день завтрашній і кожного дня доводить це своїми справами. А їх завжди вистачає – і найрізноманітніших : концерти, гастролі, виступи. Та найбільше за всі гастролі та турне припав до душі Лесі Горовій той авторський концерт у Львові.

Мені подобається їздити, та ще більше – повертатися до рідної домівки. І я безмежно вдячна викладачу консерваторії М. М. Скорику та своєму студійному звукорежисерові Роману Лозинському. Вони ніколи не нав'язували мені своєї точки зору, дозволили залишитися самою собою. А Роман Лозинський багато чого навчав мене наче мимоволі, не маючи це собі за мету: це стосується і вміння подати матеріал, і постановки голосу, і багатьох інших моментів.

– Лесю, як ти гадаєш, що є найважливішим для тебе у цій співтворчості з думкою, зі звуком? Певне, самодисципліна, що так потрібна кожному таланту?

– Ні, це не зовсім так. Головне – почуття. Ними ми все бачимо набагато яскравіше, ніж логікою чи розумом. Звичайно бажанням працювати внутрішньо гориш завжди, але почуття – це все... Натхнення приходить несподівано, зненацька, це навіть не залежить від мене. Якось було так: їду я трамваєм – і враз у свідомості промайнуло: "Не завмирай!.." Далі з цієї фрази вийшла ціла пісня. Та й загалом я вважаю так: те, що я пишу, існує вже десь там, вище. Почуття допомагають мені свідомістю піднятися туди – і, осягнувши, перенести.

Ще Леся вірить у сни. В них вона не тільки гуляє улюбленими місцинками мальовничих львівських парків, але часом і в майбутнє зазирає. Відтак і побажала на завершення нашої розмови всім людям бачити тільки приємні, красиві й чарівні сни.

А ще сказала так: "Найбільше я ціную в людях відвертість, постійне горіння та бажання боротися за свою справу. Тому хочу побажати читачам «ОК» ніколи не підпадати під сторонні впливи, завжди залишатися собою і дорожити найсвятішим – любов'ю!"

АНДРУСЕВИЧ Тарас. Залишатися собою
// Однокласник. - 1995. - №8. - С. 21.